Кохання – коли хтось допомагає тобі згадати себе.
Він бере за руку і проводить по тіньових куточках твого внутрішнього простору.
Тут світить Сонце та сади цвітуть.
А ось там – дзвінка порожнеча, незахищеність. Тому що не заповнив це місце прийняттям себе, батьківсько-дорослою до себе любов’ю.
А за наступним поворотом на м’яких лапах з’являється звір.
Непрожита травма, образа, відкидання себе.
Те, що було закрито у потайній кімнаті невизнання.
Вдих видих. Дихання і шалений стукіт серця.
Страшно. І не тільки тому, що цей звір на тебе кинеться.
Жах, що той, хто тримає тебе зараз за руку, може злякатися та втекти.
І сама думка про це нестерпна.
Тому, пройшовши такі сценарії, багато хто або уникає стосунків, або навіть будучи в союзі, всіма силами намагається зберегти дистанцію.
Бо дивитися на себе – дуже страшно.
А якщо не бачиш чогось, можна уявити, що цього немає.
Раптом відкинуть.
Страшно знову відчути цей холод кинутості.
Але якщо піднятися над страхами особистості, его та тривогами розуму, то можна побачити в цій ситуації багато Сили.
Будь-який союз – це можливість пізнати себе.
Можна впізнати себе і наодинці з собою, але там багато шансів пройти повз невизнаного.
А в парі так точно не вийде.
Ти побачиш себе з усім, що болить і що усвідомлено чи несвідомо відкидається.
І зможеш нарешті спокійно подивитися звірові у вічі.
Назвати на ім’я.
Приручити його та навчитися з ним мирно жити. Визнавши його існування.
Або душевно з ним поспілкуватися та попрощатися назавжди.
Те, що визнано, більше не страшне.
Ти з цим справляєшся.
Береш звідти багато Сили.
Свободу.
І тобі не страшно.
Ти знаєш себе. Знаєш усіх, хто у тобі живе.
Вони мають імена – у тих, хто визнаний і приручений.
І більше не соромно та не страшно.
Всі ми тут із нажитими в цьому житті особистими страхами та травмами.
Тінями.
Купою стереотипів та повним пакетом програм соціуму.
А також, очевидно, кармічними та родовими програмами.
Все це потребує уваги. У тому, щоб на це пролилося Світло.
Тільки тоді можна щось зробити, щоб більше не отруювало життя, не блокувало.
А той, хто тримав тебе за руку… Він може втекти, піддавшись страху і забувши, що має своїх звірів.
Це не важливо. Ця історія була створена для тебе. І вона про тебе.
А може залишитися, ще міцніше стискаючи твою руку у підтримці та прийнятті.
Тоді у вас почнеться чудова історія Любові.
І ви будете пліч-о-пліч гуляти і по квітучому саду, і по тих місцях, де порожньо і страшно. Дивлячись разом у вічі звірам та їх приручаючи.
І це буде вже доросла і смілива Любов. У прийнятті та розкритті Сили.
Розкриття Божественної суті одне одного.
© Tatiana Gromova Godard
