Ви не ловили себе на думці, що інші щось роблять через нас, що причина їхніх вчинків — наші дії чи стосунки?
Так ми намагаємося проникнути за непереборну стіну між нами, адже прямо ніхто й ніколи не може побачити зміст світу інших. І це одна з найдивовижніших наших особливостей — робити припущення, як влаштований внутрішній світ іншого.
Ця здатність найчастіше працює за слабкої участі свідомості, причому майже безперервно, починаючи з раннього дитинства.
Маленька дитина реагує на настрої дорослих, намагаючись, в міру своїх можливостей, зрозуміти чому це відбувається, що не так.
Дитині в ранньому віці недоступне розуміння, що світ дорослих значно більший за його фігуру.
Свідомість дитини егоцентрична, тобто їй здається, що вона – у центрі світу батьків і практично все, що роблять батьки, пов’язано з нею. Тому дитина може дійти висновку (і цей висновок — результат не суворих логічних міркувань, а інтуїтивне відчуття), що він робить щось негаразд.
Дитині в цей момент недоступне розуміння, що світ дорослих значно більший за його фігуру і що за межами їх спілкування відбувається ще дуже багато всього.
Багато дорослих з різних причин так і залишаються на цій позиції: якщо щось не так у стосунках, це моя недоробка. Відчуття, що всі дії інших щодо нас обумовлені нашими діями, є природною для дитинства позицією.
І як важко дається розуміння, що хоча ми можемо бути досить значущі для інших, щоб у їхній душі знайшлося місце для нас, але цього все-таки недостатньо, щоб ми стали центром їх переживань.
Поступове зменшення уявлень про масштаб наших особистостей у свідомості інших
▪ з одного боку, позбавляє нас впевненості у висновках щодо їх дій та мотивів,
▪ а з іншого — дає змогу видихнути і скласти тягар тотальної відповідальності за те, що інші думають і відчувають.
У них своє життя, в якому я лише фрагмент.
