Справжнє життя починається в той момент, коли людина зустрічається з відчаєм і безвихіддю з приводу того, що нічого іншого не матиме.
Що доля саме така, і досвіду не скасуєш. Що він багато чого безсилий змінити. Що з близькими та рідними нічого не вдієш, як не бийся. Що батьки дали те, що дали, і це вже не виправиш і не забудеш. Що мрії про іншу реальність – це лише мрії.
Що, коли потрібно зробити важливий вибір, людина залишається одна. Що неможливо нічого не відчувати без наслідків для організму. Що, крім нього, ніхто не розбере мотлох, не подбає про душевні рани і не протре скелети в шафі.
І що вся ця катавасія ще й кінцева. Справжнє життя починається тоді, коли людина зустрічається з усім переліченим вище і здатна це витримати. Не злитися, не піти у фантазії, не зажерти, не закурити, не придушити, а саме витримати, залишаючись живим і чутливим.
І ось із цією самою чутливістю, самотністю та відповідальністю почати робити індивідуальні кроки. Приймати особисті та, можливо, зовсім непопулярні рішення. Зважитися рухатися у своєму напрямку, розуміючи, що немає жодних гарантій.
Однак я не знаю нікого, хто по-справжньому пройшов через безвихідь, виринув з іншого боку, став на свої ноги, пішов власним шляхом і пошкодував би про це.
Автор – Аглая Датешидзе
