– Дівчино, ви не підкажете, як пройти до метро? – запитала мене жінка в чорній куртці, поправляючи чорну сумку на плечі.
Я, якраз поверталася з пробіжки і розглядала соковиті каштани під ногами, поринаючи в дитинство.
– Вам який шлях? Так, щоб швидше або …
– Швидше швидше! – перебив голос.
– … або так, щоб насолоджуватися? – закінчила все-таки я, показуючи рукою на алею в сторону парку.
Карі очі навпроти подивилися в бік осені у всіх своїх фарбах, потім в мої очі, знову загубилися між листям на алеї парку. Вона на кілька секунд повисла в роздумах, поправила ще раз сумку, посміхнулася і сказала:
– Так, щоб насолоджуватися …
– Тоді Вам туди … – я посміхнулася у відповідь.
– Спасибі… Через кілька секунд і кілька кроків вона озирнулася і голосно вслід сказала:
– Спасибі! Велике спасибі!
Насолоджуйтесь днем, кожною порою року, життям … Тому, що все і так дуже швидко проходить…
Anna Enbert
