Всі вже знають, що допомагати треба тільки якщо просять і не порушуючи кордонів людини.
Але чи завжди варто допомагати, коли просять?
Часто люди звертаються до інших, навіть якщо можуть впоратися самі, просто не хочуть брати на себе відповідальність.
Наприклад, ті, кому звична позиція жертви. Вони просять допомоги, коли хочуть, щоб ти став рятівником. А потім обов’язково зроблять з тебе агресора. Скажуть, що не так чи мало допоміг. І все через тебе.
Є інфантильні люди, яким незалежно від віку потрібні опікуни.
Багато маніпуляторів та паразитів, які звикли жити за рахунок енергії інших.
Буває, що людина хоче змін, але до них не готова.
Якісь ситуації людям важливо проходити самостійно, наодинці із собою.
Виконати глибоку внутрішню роботу. Щось усвідомити, чогось навчитися. І в цей процес краще не втручатися.
Тому що даси людині милицю замість того, щоб надати можливість навчитися ходити самому.
І за це може добре “прилетіти”.
Можна допомогти своєю присутністю, підтримкою, але впоратися він має сам.
Інакше так і зависне на цьому рівні.
Важливо також реально оцінити, чи ти здатний надати людині необхідну допомогу.
Якщо ні, то краще не братися, а дозволити зробити комусь компетентнішому. Щоб людина не гаяла час.
Надання допомоги – це велика відповідальність. І велика спокуса через допомогу самоствердитись.
Забрати в людини можливість чогось важливого навчитися, тобто привласнити його силу.
Виправдати через участь у житті інших своє небажання зайнятися власним життям.
Тому перш ніж кидатися на допомогу, варто чесно запитати себе, навіщо насправді ти це збираєшся зробити.
Чи це твоя компетенція? Чи дійсно людина не здатна впоратися самостійно.
І чи буде твоя допомога на благо.
Чи є в тебе для допомоги час, сили, гроші і чи не на шкоду це буде тобі, твоєму життю, близьким.
Чи готовий ти розділити відповідальність за результат, у тому числі якщо щось піде не так.
Щоб допомога стала благом, важливо надавати її відповідально та усвідомлено.
© Tatiana Gromova Godard
