«Йов звик дивитись у минуле і не знаходив у себе гріхів, тому він не міг зрозуміти причини своїх страждань. А причина перебувала у майбутньому…»
Сергій Миколайович Лазарєв багато років займається вивченням взаємозв’язку між станом душі людини та її долею, а також тим, як наші вчинки відбиваються на нашому здоров’ї, нашому майбутньому та майбутньому наших дітей. Він автор популярних книг про духовний шлях та розвиток людини (серій книг «Діагностика карми», «Людина майбутнього» та «Досвід виживання»)…
Перечитайте притчу про бідного Йова.
Все в його житті було чудово — здоров’я, добробут, багатство, величезні стада, щасливі та здорові діти. Одним словом, все, про що тільки може мріяти людина.
Але майбутнього в нього та його близьких вже не було, і врятувати їх усіх можна було лише через того, хто, повністю втративши майбутнє, зберіг би любов до Бога і схилив би коліна перед Його волею. То був Йов. Якби він не був таким, він помер би першим. Але він був чистіший за своїх родичів і своїх дітей, які були надто розпещені; стабільність, добробут, виконання бажань послабило їхні душі.
Наближалися нові умови життя, а вони не були готові до них, оскільки енергії в них не вистачало для адаптації до нового. Тому всі нащадки Йова були приречені.
І тоді час стиснувся, і Йов отримав порцію очищення як свою, так і своїх нащадків.
Це не було покаранням за минулі гріхи, це була підготовка до майбутнього.
Те, що виглядало як катастрофа, насправді було порятунком. Але тільки за однієї умови — треба було зберегти любов до Бога і прийняти Його волю, потрібно було будь-яке нещастя сприйняти як необхідний етап пізнання любові, відчути найвищий зміст і необхідність того, що відбувається.
Йов звик дивитися в минуле і не знаходив у себе гріхів, тому він не міг зрозуміти причини своїх страждань. А причина була у майбутньому.
— Протягом кількох тисяч років — продовжую я, — починаючи з індійської філософії люди свято вірили в те, що хвороби та нещастя — це розплата за минулі гріхи.
Тепер же увімкнувся зовсім новий, незбагненний механізм: хвороби і нещастя дано були не найпорочнішому, не найгрішнішому, — навпаки, їх отримав найчистіший і люблячий.
Коли Йов не міг уже витримати все те, що на нього обрушилося, і був готовий проклясти і вбити себе, його врятувало кохання.
Справжня любов виглядає як повне прийняття Божественної волі, бачення її у всьому і постійна внутрішня подяка Творцеві.
