На сварки, закиди, докази, заперечення, з’ясування стосунків, на злобу дня та розум століть, на критику та прогрес — ні на що не залишається часу.
Тільки встигай любити, обіймати, притискати до себе, розповсюджувати навколо себе тепло, купатися в теплі іншого, слухати його серце та дихання, ділитися і головним, і миттєвим так, щоб усе це негайно ставало загальним…
Входити в згуртованість таємниці, переповнюватися ніжністю і виплескувати її з себе, поєднуватися, зріднюватись кожною клітиною, льнути, приникати, вникати, втілюватись у ближньому.
І поспішати, відчайдушно поспішати з цією любов’ю, доки не згасло в тобі її джерело, доки не розгублені засоби її втілювати, поки ще є очі, щоб милуватися, і руки, щоб пестити, і серце, щоб мучитися і блаженствувати. Бо пекло, як сказано у класика, — це усвідомлення неможливості любити, почуття назавжди втрачених, не втілених можливостей кохання.
