Споріднені душі розмовляють мовчки. Чужі, навіть вимовляючи слова, мовчать.
Один письменник має розповідь про даму, яка їхала з жорстоким і грубим чоловіком у поїзді. Чоловік заснув і хропів — втомився зауваження робити і смикати… І дама розмовляла з молодим офіцером — зовсім безневинна розмова, про сторонні речі.
Про те, як у дитинстві можна завмерти — і час ніби сповільнюється, його течія стає іншою, і це — майже вічність… Про те, як таємниче і дивно сидіти під столом, відокремившись від усього світу, чіпати бахрому на скатертині… Про дивну гіркоту в грудях, коли дивишся на палаюче і згасаюче вугілля.
Такі розмови вони вели і чудово розуміли одне одного; всі ці відчуття, почуття, переживання у них були спільні, зрозумілі, однакові, і говорили вони захлинаючись про життя душі під хропіння і завивання сплячої грубої людини, намагаючись тихо шепотіти — щоб не порушити його сон.
Але він все одно прокинувся, перекинувся, щось люто бурмочучи на адресу дружини. Молодому офіцеру треба було виходити — ось уже станція. І він раптом зрозумів, що ніколи, ніколи він не зустріне ближчої та спорідненої душі, з якою так щасливо можна жити, просто бути разом… І вони разом і вийшли, навіть не взявши багаж дами — у повну невідомість, але й у повну свободу. Вони наважилися та змогли.
Розповідь написана за кілька років до революції та кривавих подій — сподіватимемося, що вони встигли пожити та порадіти. Життя коротке. То революція, то війна, то старість прийшла.
Але вони наважилися. А багато хто — не наважується, коли їм випадає величезне щастя — зустріти споріднену душу. І залишаються у вагоні, махають на прощання і все життя сумують і плачуть про втрачене кохання. Про втрачену можливість кохання.
Страшно ризикувати, страшно залишати валізи з нажитим барахлом, страшно змінювати життя — це так зрозуміло. Але споріднену душу людина зустрічає лише раз у житті — якщо зустрічає. Не всім це дано. І повне розуміння, духовна близькість — це і є справжнє кохання. І, мабуть, гаяти не треба — поїзд їде далі. Час не чекає. І душі не хочуть розлучатися… І це просто нагадування про кохання та швидкоплинність життя — іноді про це треба нагадати тим, хто ніяк не може наважитися.
