Якби ви знали, як змінюється ваше обличчя, коли ви говорите про того, кого любите.
Якби ви знали, як змінюється ваше обличчя, коли ви говорите про того, кого любите. Про дитину, про бабусю, про дідуся, про батька, про кохану людину. Навіть про собачку або про котика. Вся напруга проходить, усі зморшки розгладжуються, а з очей струмує м’яке світло. А на губах – атична напівусмішка. І таке світло любові вас перетворює, ви стаєте надзвичайно красивим. Надзвичайно добрим. Ніжним. І трішки цієї світлої енергії кохання передається іншим. У ці хвилини на вас можна милуватися або портрет писати.
Чудові це й короткі миті серед суєти та тривог життя. Треба частіше згадувати тих, кого ми любимо. До кого щиро прив’язані. Хто наповнює наше серце… І всі будуть красивішими та красивішими. Ніжніше та добріше. Милосердніші один до одного — любов робить нас милосерднішими. А всього й треба — поговорити з людиною про того, кого вона любить. Щоб вона згадала. І наповнилася світлом. І наповнила інших.
