Так важливо, щоб тебе приймали – веселого та сумного, у світлі та у темряві, в одязі та без…
Без прийняття неможлива справжня близькість.
При знайомстві ми завжди показуємо все найкраще.
А потім дістаємо “свою чорну валізку”, наповнену непростим моментами минулого, болем, страхами, травмами, особистими особливостями тощо.
З цього моменту починається серйозна розмова. Ти приймаєш чи не приймаєш.
Так, щось змінити можна. Але ти не зміниш минуле людини і ти не зміниш якісь базові характеристики, глибоко особисте – те, що вона сама або не може, або не хоче змінити.
Люди часто чіпляються за тих, хто явно не влаштовує, з ким різні цілі у відносинах та роками ведуть виснажливу боротьбу. Замість того, щоб дати шанс і собі, і іншому знайти того, хто його прийме таким, яким він є. Чи не чесніше сказати “ні”?
Так, відмова, відкидання травмує, але це чесніше, ніж тримати себе та іншу людину в ілюзіях і вічному стресі неприйняття – болю, вині, образі. Падає самооцінка, з’являється “психосоматика”.
Так важливо зрозуміти, що є просто люди, які особисто тобі не підходять, так само, як і комусь ти не підходиш.
Не тому що хтось із вас “поганий”, а просто тому, що не підходять – як ключ, який не підходить до не призначеного йому замку.
Щоб не намагатися когось ламати, переробляти, потрібно добре знати та розуміти себе, що для тебе принципово важливо та цінно у людях, у стосунках, а в чому можна піти на компроміси.
Бо стовідсоткових збігів не буває.
І з цим розумінням ти набагато швидше зустрінеш людину, в якій буде близько і дорого все. Ви приймете один одного безумовно, зцілите коханням і підете по життю разом, у гармонії та радості.
© Tatiana Gromova Godard
